Напередодні старту Чемпіонату світу з футболу 2026 року збірна Ірану опинилася в епіцентрі не лише спортивних, а й глибоких геополітичних та соціальних потрясінь. Поки футбольний світ готується до свята, для іранської діаспори та мешканців самого Ірану майбутні матчі в Лос-Анджелесі стають символом болючого розколу. Національна команда, яка колись була джерелом безумовної гордості, сьогодні змушена балансувати між репресивним режимом та народом, що прагне свободи, перетворюючи кожну появу на полі на складний політичний жест.

Геополітична напруга та логістичний виклик у Тегеранджелесі

Для багатьох іранців емоційна дистанція від національної збірної почалася ще під час минулого мундіалю. Мехран Хашемі, поет із Тегерана, згадує, як його родина та сусіди відкрито святкували поразку своєї країни від Англії з рахунком 2-6. Це було протестом проти мовчання гравців щодо насильства проти демонстрантів, яке спалахнуло після смерті 22-річної Махси Аміні. Сьогодні ці почуття лише загострилися, особливо в Лос-Анджелесі, який через величезну іранську діаспору називають Тегеранджелесом. Саме тут Іран проведе два ключові матчі групового етапу — відкриття проти Нової Зеландії 15 червня та поєдинок проти Бельгії 21 червня.

Шлях збірної до США був сповнений драматизму. Через нещодавні авіаудари та фактичний стан війни участь Ірану в турнірі на американській землі довго була під питанням. Логістичний компроміс з ФІФА призвів до того, що команда базуватиметься в мексиканському місті Тіхуана, щоб проводити в США мінімум часу. Ситуацію ускладнив візовий скандал: хоча всі 26 гравців отримали дозвіл на в’їзд, значній частині персоналу та керівництва було відмовлено. Серед тих, кому закрили шлях до США, опинився президент Федерації футболу Ірану Мехді Тадж, якого пов’язують із КВІР. Державний секретар США Марко Рубіо чітко дав зрозуміти, що особи, причетні до репресивних структур, не будуть допущені до змагань під виглядом спортивної делегації.

Справа Сердара Азмуна: футбол як інструмент репресій

Найбільшим шоком для вболівальників стало оголошення фінальної заявки, в якій не знайшлося місця головній зірці команди. Сердар Азмун, 31-річний нападник, який забив 57 голів у 91 матчі за збірну, залишився поза бортом ЧС-2026. Офіційна версія про травми та брак форми після сезону в клубах «Рома» та «Баєр Леверкузен» виглядає непереконливо на тлі його активної громадянської позиції. Азмун був одним із небагатьох, хто відкрито підтримав протести у 2022 році, заявивши, що готовий пожертвувати кар’єрою заради прав іранських жінок.

Його виключення багато хто розцінює як покарання за нелояльність до режиму. Останньою краплею для влади міг стати його візит до ОАЕ, який державне ТБ Ірану назвало «співпрацею з ворогами». Історія Азмуна ілюструє трагедію іранських атлетів: вони змушені обирати між мовчанням заради виживання та голосом совісті, що веде до вигнання. Для таких уболівальників, як Хашемі, відсутність Азмуна лише підтверджує, що нинішня збірна стала інструментом пропаганди, а не представником нації.

Тим часом іранська діаспора готується до протестів біля стадіонів. Попри заборону ФІФА на використання дореволюційного прапора із «Левом і Сонцем», багато хто бачить у цьому турнірі можливість нагадати світові про боротьбу за свободу. Для одних іранців матч проти Нової Зеландії в Лос-Анджелесі — це просто футбол, для інших — болюче нагадування про втрачений дім і режим, який вони не визнають. Питання про те, чи підтримуватимуть трибуни свою команду, чи вболіватимуть проти неї, залишається головною інтригою матчу, що виходить далеко за межі футбольного поля.

Джерело: sports.yahoo.com