Наближення Чемпіонату світу з футболу 2026 року приносить не лише спортивний азарт, а й глибокі політичні та емоційні протиріччя для іранської діаспори та вболівальників по всьому світу. Збірна Ірану готується до свого стартового матчу в Лос-Анджелесі, проте навколо команди точаться запеклі дискусії. Багато іранців опинилися перед складним вибором: підтримати національну збірну як символ своєї батьківщини та культурної спадщини чи бажати їй поразки на знак протесту проти жорстокого ісламського режиму в Тегерані.

Політичний розкол та атмосфера в «Тегpанджелесі»

Для величезної іранської діаспори в Лос-Анджелесі, де збірна Ірану проведе два матчі групового етапу, цей турнір має особливе значення. Район Вествуд, відомий як «Тегpанджелесі», став центром емоційного напруження. Частина громади розглядає поєдинки як можливість продемонструвати свій протест проти чинної влади. Вони планують виходити з дореволюційними прапорами із зображенням Лева та Сонця, які ФІФА наразі забороняє проносити на стадіони, вважаючи їх занадто політизованими.

Напругу підігріває і складний геополітичний контекст. Нещодавні авіаудари США та Ізраїлю по території Ірану поставили під загрозу участь країни в мундіалі. Через міркування безпеки іранська команда перенесла свій тренувальний табір із Тусона, штат Арізона, до мексиканського міста Тіхуана. Крім того, виник серйозний скандал із візами: США відмовили у в’їзді понад десятку офіційних осіб та персоналу збірної. Серед заблокованих опинився і Мехді Тадж, президент Федерації футболу Ірану, через його минулі зв’язки з Корпусом вартових ісламської революції (КВІР). Державний секретар США Марко Рубіо чітко заявив, що країна не дозволить використовувати спортивні делегації для проникнення осіб, пов’язаних із військовими структурами режиму.

Справа Сердара Азмуна та вибір уболівальників

Найбільшим спортивним та водночас політичним потрясінням стало оприлюднення фінальної заявки збірної Ірану, з якої викреслили головну зірку команди. Нападник Сердар Азмун, який має у своєму активі 57 голів у 91 матчі за національну збірну, не потрапив до списку 26 гравців. Офіційні джерела посилаються на його погану форму після травм, проте футбольна спільнота переконана, що причиною є його громадянська позиція.

Свого часу Сердар Азмун відкрито підтримав масштабні протести, що спалахнули після трагічної загибелі 22-річної Махси Аміні, заявляючи, що готовий пожертвувати кар’єрою заради прав іранських жінок. Остаточною краплею для режиму стала його березнева зустріч із прем’єр-міністром ОАЕ, яку державні медіа Ірану розцінили як «співпрацю з ворогами». Пропагандисти прямо зазначали, що у збірній мають грати лише ті, хто «гордо співає національний гімн».

Така розправа над талановитим форвардом лише посилила розчарування багатьох фанатів. Письменник Мехран Хашемі згадує, як під час ЧС-2022 його родина та сусіди в Тегерані святкували кожен пропущений гол у матчі проти Англії, який завершився розгромною поразкою з рахунком 6:2. Для них мовчання гравців та перетворення команди на інструмент пропаганди є неприйнятними. Водночас інші вболівальники намагаються відділяти спорт від політики, фокусуючись виключно на грі. Коли наступного понеділка Іран вийде на поле стадіону «СоФай» проти Нової Зеландії, головні події та драма розгортатимуться не лише на футбольному газоні, а й на трибунах.

Джерело: sports.yahoo.com